ВІБРОВОГНЕЗАХИСНІ МАТЕРІАЛИ НА ОСНОВІ ЕПОКСИУРЕТАНОВИХ КОМПОЗИЦІЙ

При вирішенні проблеми вібровогнезахисту будівельних виробів, необхідно одночасно вирішити дві проблеми: захист конструкції від вібрації, вогню й агресивних факторів середовища в процесі експлуатації й підвищення ефективності самого вогнезахисного складу. Вогнезахисні склади на неорганічному зв’язуючому самі по собі відносяться до негорючих матеріалів і в загальному випадку є ефективними вогнезахисними складами для будівельних конструкцій. Однак вони в більшості випадків не забезпечують вібровогнезахисні функції в процесі експлуатації будівельних виробів у силу багатьох причин, таких, як низька механічна міцність при ударних навантаженнях і вібрації, низька адгезійна міцність до металу, низька стійкість до агресивних середовищ і т.п. Тому металеві конструкції покривають ґрунтовками перед нанесенням вогнезахисних складів, а зверху додатково покривають атмосферостійкими фарбами, лаками й емалями.

Захисні товстоплівкові покриття на органічній основі навпаки забезпечують антикорозійні функції, але в більшості випадків мають незначну вогнезахисну ефективність. Тому створення захисних складів, що поєднують у собі досить високий вогнезахист, антикорозійні властивості й захист від впливу вібрації є актуальним науково-практичним завданням.

Так само необхідно відзначити, що вогнезахист металевих виробів дуже потрібен в критичних ситуаціях, тоді як збереження функціонального призначення металевих виробів необхідно протягом усього строку експлуатації. Завдяки сполученню унікальних адгезійно-міцносних і механічних властивостей модифікованих уретанових композицій вони , що тверднуть при кімнатній температурі у відсутності розчинників, вони є найбільш перспективним матеріалом для захисту металевих поверхонь.

Незважаючи на те, що модифіковані епоксиуретанові композиції ставляться до карбонізующихся полімерів, але вихід їх коксового залишку при 600-800 оС невисокий, а самі полімери відносяться до горючих матеріалів з КІ=19,0% [1], тобто вони запалюються й горять на повітрі.

Отже, для рішення завдання розробки ефективних огневиброзащитных складів для металевих виробів за допомогою эпоксиуретановых композицій необхідно підвищити кількість і якість карбонизованного залишку, а також величину кисневого індексу (КИ>21%) і поліпшити інші показники горючості. Іншими словами, необхідно вирішити завдання підвищення вогнезахисту самого епоксиуретанового композиційного матеріалу, без погіршення його експлуатаційних характеристик.

В останні роки інтенсивно розвивається так званий інтумесцентний метод, що забезпечує захист полімеру від впливу полум'я. Інтумесцентний процес полягає в комбінації коксоутворення й спучування поверхні палаючого полімеру. Інтумесцентні системи зупиняють горіння полімеру на ранній стадії, тобто на стадії термічного розпаду полімеру, супроводжуваного виділенням горючих газоподібних продуктів.

До теперішнього часу найбільшою мірою розроблені інтумесцентні технології для вогнезахисних термопластичних полімерних матеріалів, які відрізняються дуже низьким виходом коксу. Звичайно інтумесцентні добавки включають три складові: кислотний компонент (звичайно моноамоній фосфат), необхідний для кислотного каталітичного впливу на процеси дегідратації; поліспирти, що виконують функції сполук, що карбонизуються і агент, що спінює.

Для епоксиуретанових композицій використання поліспиртів, що підвищують карбонізований залишок неприйнятно у зв'язку з погіршенням технологічних властивостей (і особливо таких експлуатаційних властивостей, як водо- і хімстійкость покриттів). Тому, для епоксиуретанових композицій необхідний пошук інших ефективних сполук, що карбонізуються.

Раннє [6, 7] були запропоновані вогнезахисні склади для дерев'яних будівельних матеріалів, що містять моноамоній фосфат (амофос) і інші цільові добавки, що модифікують, для підвищення вогнебіостойкости й зниження димоутворчої здатності. Однак, незважаючи на гарні вогнезахисні властивості зазначених композицій, що спучуються, що утворяться пінококси мали недостатню міцність.

Для зниження рівня шуму й вібрації в різних галузях техніки й народного господарства широке застосування знаходять полімери й полімерні композиційні матеріали, що володіють специфічними динаміко-механічними властивостями. Однак істотним недоліком даного виду матеріалів є їхня висока горючість. У ході літературно-патентних досліджень було встановлено, що одним з найбільш перспективних шляхів рішення даних проблем, є використання модифікованих уретанових композицій.

Тому був вивчений вплив співвідношення компонентів олігомерної матриці й антипіренів на горючість і термоокисну деструкцію полімерних композицій.